Українська хата - це місце сили, де щільно сплітаються корінням покоління роду. Тут українець проживає свої радісні та сумні моменти, створює сім’ю, відчуває затишок та спокій. Давня українська хата завжди вважалася символом добробуту, щастя та єдності роду.

Історія української хати: від давнини до сучасності

Українська народна хата має свою власну історію, а також обряди та вірування щодо її зведення. Традиційною хатою вважається широкий будинок, схема якого стала відома архітекторам ще з Передньої Азії та Кавказу. Така споруда мала трикамерну будову, вхід розташовувався на довшій стороні. Всі камери були розташовані на одній лінії, а вхід вів до центральної та найбільшої з них, так званої, сіни.

Українська хата має побілено стіни зовні та в приміщенні, інколи на стінах будинку можна було побачити різноманітні орнаменти, які виконували декоративну функцію та мали сакральний зміст для українського народу. Однією з особливостей тогочасного українського будинку було симетричне розміщення приміщень, тобто по обидва боки від сіней. Інколи можна було побачити й однобічне розміщення. Сіни часто були теплими приміщеннями, де розташовувалося багаття для обігріву. Особливо часто такі місця тепла можна було побачити у козацьких старшин.

З документів часів XV-XVII сторіччя, де описувалися такі будівлі, як: Луцький замок, замок Буревля тощо, можна побачити описи споруд по типу “хата + сіни + хата” або “хата + хата + сіни”.

На початку XVIII століття житло багатих міщан, козаків та старшин мало чим відрізнялися. Звичайне народне житло слугувало основою для створення хати й таких заможних людей. Говорячи про традиційне українське житло гетьмана, неможливо не зазначити, що воно так само як й у простолюдинів, складалося з двох половин. Однією з таких частин будинку була світлиця - з кімнатами, кожна з яких мала по чотири вікна, посередині знаходилися сіни. Фактично хата відрізнялася лише зовнішнім виглядом, адже навколо будівлі був ганок, а над рундуками та коморами були горища.

Трохи згодом відбуваються зміни в плануванні житла. До таких нововведень можна віднести створення двох хат на одній ширині або додавання комірчин або ванькирів. Такі хати здобули особливу популярність серед жителів Карпат того часу. Принцип ділення сіней та створення додаткових приміщень відіграв велику роль в буденному житті українців. Крім цього в історичних пам’ятках згадуються й височені сохи - до 5 метрів у висоту.

Українські хати 19 століття мали вигляд охайних споруд, які регулярно доглядалися, милися та білилися. Німецький географ, відвідавши тогочасну Україну, зазначив, що українська хата ніби всміхається людині зсередини.

Давня українська хата була архітектурною спорудою, що відображала багатства, достаток та загальні уподобання господарів.

Архітектурні особливості української хати

Архітектура хати дореволюційного періоду мала архаїчні риси, що уособлювали вірність традиціям українського народу. Тогочасні хатини, як зазначалося раніше, мали приблизно однакове планування як у звичайних селян, так і в заможних українців.

В кінці ХІХ - на початку ХХ сторіччя почалося соціальне розшарування на тлі змін у соціально-економічних умов та розвитку капіталістичних відносин. В цей період вже можна побачити значні відмінності між українською хатою заможного куркуля та звичайного селянина. Соціальна нерівність того часу дає можливість побачити розвиток архітектури тогочасного українського житла, коли на заміну примітивним спорудам почали з’являтися більш досконалі проекти хатин, які найчастіше будували заможні люди зі статком.

Характерною рисою дореволюційного українського житла є просте планування, що обумовлене виключно практичністю, а системи відведення води з даху взагалі була можлива лише за таких умов. Проста форма прямокутника часто використовувалася й через більш зручне розміщення даху. Найбільш примітивним та простим у будуванні вважалося однокамерне житло, тобто кухня поєднувалася з житловим приміщенням. В середині ХІХ сторіччя такий тип житла часто можна було зустріти на півдні Київщини, а у Чернігівській губернії такі хати можна було побачити у 50% жителів. До кінця ХІХ століття однокамерне житло можна було побачити лише в окремих районах України.

До початку ХХ століття в Україні абсолютна більшість житла двокамерного планування, тобто мала житлове приміщення, з’єднане з кухнею та сіни. Двокамерна українська хата - це своєрідний розвиток однокамерного житла. Подекуди в українських селах можна побачити такі хатини й у наш час.

Трикамерні будинки є продовженням розвитку архітектури українських споруд. Найбільшу їх кількість можна було побачити в кінці XIX-на початку XX століття. Зазвичай таке житло мало житлове приміщення, сіни та комору.

Інтер’єр української хати: що символізує кожен елемент

Українська хата всередині - це справжнє місце сили, де кожен елемент відіграє свою роль. Важливо зазначити, що два найбільш сакральних місця інтер’єру української хати були піч та покуть.

Піч розташовувалася ліворуч або праворуч від входу в хаду. Піч наших предків виготовлялася з цегли або глини, обмазувалася, білилася, а також часто прикрашалася рослинними орнаментами. Найчастіше піч прикрашалася такими візерунками, якщо в родині була дівка на виданні. Піч мала великий розмір та інколи займала четверту частину житлового приміщення, і це не дивно, адже використовувалася вона для багатьох процесів:

приготування їжі - в тому числі запікання хліба та пирогів;
сушіння плодів - груші, яблука, ягоди тощо;
сон - в холодну пору року на печі зазвичай спали найстаріші та наймолодші члени родини.

Українська піч була основним на найважливішим елементом української хати та її інтер’єру. Вона визначала статус будови, носила сакральний зміст, сприймалася як ізоморфний космос житла, коло якого проводилися обряди.

В свідомості українського народу піч, як елемент всередині української хати носила містичний та сакральний та обереговий зміст. Для більшості наших предків піч уособлювала такі елементи:

непорушність родини - сприймалася як символ материнського першопочатку, батьківщини, рідної хати, безперервності життя;

родинний вівтар - ритуальне та культове місце, а вогонь є священним;

сімейне вогнище - піч була не лише обладнанням для приготування їжі та надання тепла, а й мала об’єднуюче значення, згуртовувала всю родину.

Піч - це справжній символ сімейного затишку, щастя, доброти та любові для українського народу.

Покуть являла собою “святий кут”, що обов’язково розташовувався по діагоналі від печі. В дохристиянський час на покуті можна було побачити язичницькі атрибути, в епоху християнства на стінах покутті розміщували ікони, інколи можна було нарахувати до 20-30 ікон. Також була наявна лампадка, а за ікони клали гілочки верби, освячені на вербну неділю та освячені Спасові квіти.

Ще одним важливим елементом української хати та її інтер’єру був поріг. Він виступає символом початку та закінчення житла, а також місцем перебування душ предків. Існувала традиція ховати померлих біля порогу будинку, через що згодом з’явилися й нові обряди. Наприклад, наречену переносили на руках в будинок судженого, бо вважалося, що духи ще не знають її та можуть поставитися до неї не з усією люб’язністю.

Традиції та обряди, пов’язані з будівництвом і життям у хаті

Коли будувалася хата, то мова йшла про безліч факторів, таких як задобрити родючу землю та природу, створити безпечний осередок, приборкати стихідні сили тощо. Саме тому будівництво українського житла мало безліч обрядів, звичаїв та вірувань, що передавалися з покоління в покоління.

Найбільш значущим фактором було вибрати правильне місце для зведення української хати, адже все інше в першу чергу залежить саме від цього. Для будівництва необхідно було вибрати максимально “чисте місце”. За віруваннями наших предків такими місцями могли бути ділянки, де лежала худоба, де проходять шляхи мурашок, що свідчило про родючість даного місця. Такий вибору інколи відбувався за допомогою ворожіння або просто на власний розсуд майбутнього господаря. Натомість непридатними до будівництва були ділянки, де в попередній дім колись вдарила блискавка. Категорично не допускалося зведення хати на місцях, де колись проходила дорога або когось покалічили чи вбили.

Для того, щоб провести обряд ворожіння необхідно було розкидати зерно на місці кутів майбутньої хати та залишити його на ніч. Якщо зерно на ранок залишиться недоторканим - то таке місце вважалося щасливим. Використовували для цього процесу й глечики з водою, розміщуючи їх на місцях кутів майбутнього будинку. Їх обов’язково накривали дерев’яними кришками. В разі якщо на ранок вода була почата - то таке місце вважалося непридатним до зведення хатини.

Чималого значення мав й час, коли будувалася хата. Традиційно найкращим періодом вважалися літні та весняні дні. Наші пращури також вірили, що якщо закласти хату на новий місяць - то в родини завжди буде достаток. Найкращими днями тижня вважалися вівторок, четвер, п’ятниця та субота. Крім цього існував й інший архаїчний обряд - відкуп. В давнину необхідно було принести жертву задля того, щоб укріпити будинок, спочатку жертвою могла стати людина, пізніше її замінили на тваринну, трохи згодом цілком достатньо було рослини або невеликих коштів.

Маловідомі факти про українську хату

Українська хата - це цілий Всесвіт для українського народу. Тут наші пращури переймалися буденними справами, народжували дітей, проводили щасливі та сумні моменти, відчували тісний зв’язок між членами родини та з духами померлих предків.

Серед маловідомих та цікавих фактів про хату українців є наступні:

Створення родового вогнища - наші предки вірили, що збудувати хату - це не просто закласти фундамент та звести стіни, а ще й створити родове місце для виховання дітей у вірі та доброті.

Хата, як дерево життя - дуже часто українська хата сприймалася як дерево життя, де є підмурок, призьба - це корені, стіни - стовбур, дах - верхів’я. Призьба зазвичай підводилася чорним кольором, як границя між нашим світом та потойбіччям.

Розпис - хати рясно розписували зсередини та зовні, адже вірили, що лише з рослинним візерунком будинок вважається повністю закінченим та придатним до життя.

Вогонь, як найсильніший оберіг - вогонь та його відповідник - червоний колір вважалися найсильнішими відвертачами зла. Саме тому українці часто обводили червоним кольором ділянку вище долівки, віривши, що це своєрідне замкнене коло, що закривало доступ до нечистої сили.

Значення української хати у збереженні культурної спадщини

Українська хата - справжній витвір мистецтва, який інколи можна побачити й в наші часи. Вона є уособленням українських традицій, вірувань та обрядів. Це місце для родинного затишку, щастя, любові та єдності з минулими поколіннями.

Хата українця - це не лише тип споруди, це справжня культурна спадщина, яку ми маємо оберігати та досліджувати. Вона справжній оберіг від нечисті та злої сили, де відмінно поєднуються практичність та сакральний зміст.